До написання “Лісової пісні” Леся Українка йшла все життя. “Історію Мавки може тільки жінка написати”, - полемічно наголошувала Леся в листі до матері. І зізнавалась, що “я таки сама “неравнодушна” до сеї речі, бо вона мені дала стільки хвилин екстазу, як мало яка інша. Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними...”
  Неповторний національний колорит. Глибина філософської думки. Довершеність драматургії. Усе це не просто притаманне “Лісовій пісні”, а й виводить її на світові рубежі в літературі, до вершин театру 20 століття.
  Не з античних сюжетів, а на місцевому матеріалі зародилася геніальна драма-феєрія Лесі Українки “Лісова пісня”. Це поетичний твір про красу чистого кохання. Високу мрію та одвічний потяг людини до прекрасного. А прекрасне в природі, як і в людській душі, ніколи не вмирає. Саме тому і 100 років по тому “Лісову пісню” називають “діамантовим вінцем” творчості Лесі Українки. А сама драма-феєрія і до сьогодні є одним із шедеврів світової літератури.
  Урочище Нечимне, невловимі чари якого на все життя полонили душу Лесі Українки, завжди приваблювало людей: відомих письменників, художників. Тих, хто просто живе неподалік. А вже одинадцятий рік поспіль в Нечимному скликають гостей на літературно-мистецьке свято «Лісова пісня».
  Щороку на свято “Лісової пісні” відвідує Колодяжне та Нечимне і заслужена артистка України, солістка оркестру Національного радіо Світлана Мирвода. Вперше потрапила сюди випадково — привезла своїх дітей на екскурсію. І з того часу відчуває себе однією з берегинь свята.
  В залах літературно-меморіального музею Лесі Українки в Колодяжному завжди багато відвідувачів. Серед них — студенти та учнівська молодь. Це і не дивно. Адже Леся Українка належить до тієї когорти історичних постатей, які залишаються сучасниками для всіх наступних поколінь. У цьому — універсальність її таланту та мудрість пророка, які допомагають нам позбутися духовного рабства. І запалюють в наших серцях незгасний вогонь Прометея...